Віктора Борисовича Олійника добре знають вболівальники «Буковини» різних поколінь та небезпідставно вважають одним з найкращих нападників в історії буковинського футболу. У 1980-90-х роках він зіграв за чернівецький клуб 381 поєдинок та забив майже півтори сотні голів, ставши найкращим бомбардиром в історії «жовто-чорних».
Напередодні історичного півфіналу Кубка України «Буковина» - «Динамо» Віктор Борисович поділився спогадами про матчі проти «динамівців» у Вищій лізі в 90-х роках, розповів про незабутню атмосферу тих поєдинків та з нотками оптимізму висловив свої думки щодо прийдешнього кубкового протистояння у Львові.
- Вікторе Борисовичу, востаннє «Буковина» та «Динамо» зустрічалися між собою 7 травня 1994 року. Цей матч відбувся у Чернівцях, а ви тоді були капітаном нашої команди. Які ваші спогади про той поєдинок?
- Так, давно це було… Пам’ятаю, що тоді я грав на позиції центрального захисника. У нас були деякі проблеми у захисній ланці, адже декілька гравців не могли зіграти через різні причини, тому головний тренер вирішив перевести мене у центр оборони. На жаль, тоді ми програли з рахунком 0:3. Пам’ятаю, що на стадіоні у Чернівцях було багато вболівальників. У «Динамо» тоді була іменита команда, склад киян був набагато сильнішим за наш. За «Буковину» з більш відомих футболістів тоді виступали Борис Фінкель, Дмитро Білоус, а багато гравців покинуло команду через фінансову нестабільність. За кадровим потенціалом та фінансами ми тоді поступалися більшості клубів Вищої ліги. Звісно, фаворитом того матчу були саме «динамівці», тому важко було розраховувати на позитивний результат. А у попередній грі того сезону, яка відбулась у Києві, ми також поступилися киянам, але з рахунком 1:3. У тому матчі я також грав на позиції центрального захисника. Чесно кажучи, якби мені не довелося закривати позицію у центрі оборони, то ми б пропустили менше (усміхається). Не вистачало мені досвіду, щоб надійно зіграти у захисті. Тоді хет-триком відзначився Віктор Леоненко, а за «Буковину» єдиний гол провів Леонід Федоров з пенальті. Запам’яталась тоді гра Лужного, Шкапенка, Леоненка, Реброва і особливо Шарана. Хочу зазначити, що по завершенні сезону 1992/93 наша команда зазнала суттєвих втрат. Багато досвідчених і зіркових гравців перейшли до інших клубів, тому важко було розраховувати у наступній кампанії на вдалі результати. Тоді кольори «Буковини» захищали в основному місцеві футболісти.
- Починаючи з 1992 року «Буковина» провела з «Динамо» шість офіційних зустрічей. Лише у першій грі «жовто-чорним» вдалося зіграти внічию з киянами, після чого було п’ять поразок. Чому, на вашу думку, нам так важко давалися матчі з «динамівцями»?
- «Динамо» - це по-справжньому сильна команда, флагман українського футболу. Ви тільки подивіться, які гравці тоді виступали у складі киян. «Буковина» у 90-х переживала не найкращі часи, не було належного фінансування. Тому, звісно, ми в багатьох компонентах поступилися «динамівцям». Та не тільки «Буковина», а й всім іншим клубам Вищої ліги було дуже важко на рівних протистояти «Динамо». Якщо говорити про матчі з «Динамо-2», то ми їх часто перемагали. Тоді у другій команді «Динамо» теж вистачало зірок або ж гравців, які незабаром засяяли на всю Україну та навіть Європу. Це і Белькевич, і Хацкевич, і Гусін, і навіть Андрій Шевченко та багато інших.
- Чи налаштовували тренери «Буковини» якось по-особливому футболістів на матч проти «Динамо»?
- Нас не потрібно було якось налаштовувати, ми ж розуміли, проти якої команди ми гратимемо. Це ж «Динамо» Київ! Ми всі знали, яка це відповідальність, але якщо налаштовуватися на цей матч по-іншому, то і «перегоріти» можна було. Мандраж був, але у більш молодих гравців, а я вже був у такому віці, що багато побачив на своєму футбольному шляху, то якогось переживання не відчував. Я тоді вже пограв проти багатьох іменитих команд, і навіть на початку кар’єри мандражу не було. Якось легко налаштовувався на матчі. Виходив на поле і робив свою роботу.
- Чи пригадуєте ви, якою була атмосфера у Чернівцях на стадіоні «Буковина» під час матчів з «Динамо»?
- Завжди була святкова атмосфера! Уже за годину до стартового свистка стадіон був заповнений вболівальниками! Автографи брали не лише у зіркових футболістів «Динамо», вболівальники не обділяли увагою і гравців «Буковини». Після матчу наші вболівальники ще довго не відпускали «динамівців», адже не так часто можна побачити таких гравців, поспілкуватися з ними, взяти автографи.
- От, власне, повернемося до спогадів про попередній матч проти «Динамо» у Вищій лізі у сезоні 1993/94. Тоді серед запасних гравців киян був і Олександр Шовковський. Чи могли б ви тоді подумати, що з того молодого хлопця виросте майбутня легенда українського футболу та нинішній тренер «Динамо»?
- Та, звичайно, я тоді і не міг про таке подумати! Тоді будь-який футболіст «Динамо» міг стати не лише зіркою, а й легендою вітчизняного футболу. Всі передумови для цього були: і тренерський склад, і підбір гравців, і статус команди. Там все було на найвищому рівні. Через декілька років ця команда вже грала у півфіналі Ліги чемпіонів. У кожного футболіста є шанс досягти небувалих висот. Головне – треба багато працювати, щоб потім була можливість цим шансом скористатися. У спорті, як і у житті, ти повинен важко працювати, щоб досягти чогось.
- За всю свою кар’єру ви зіграли майже 600 офіційних поєдинків, причому більшість із них – саме за рідну «Буковину». Чому були настільки віддані чернівецькій команді? І чи були у вас пропозиції від інших топклубів України? Можливо, навіть можливість перейти до київського «Динамо»?..
- Мені подобалося грати у Чернівцях! На моє особисте переконання, це місто – найкрасивіше в Україні. Вболівальники тут дуже люблять футбол, завжди підтримують рідну команду на стадіоні. Я сам місцевий, тож із мого рідного містечка Кельменців на наші домашні матчі приїжджали по чотири-п’ять автобусів, щоб підтримати «Буковину». Атмосферу на стадіоні, яка була у Чернівцях, не хотілось ні на що змінювати. У 1982 році мене запрошували у різні імениті клуби, серед яких було також київське «Динамо». Наш тодішній тренер Олександр Павленко казав мені: «Тобі ще рано йти». Хоча такі клуби двічі не запрошують. Можливо, варто було ризикнути і спробувати себе в тому ж «Динамо». Однак тоді були побоювання, що я не гратиму в основному складі киян, за яких у нападі виступали такі зірки як Олег Блохін та Віктор Хлус. Проте ні про що не шкодую, адже провів багато яскравих сезонів у чернівецькій команді.
- Не заздрите нинішнім гравцям «Буковини», що вони зіграють з «Динамо» у півфіналі Кубка України? У вас такої нагоди не було…
- Та яка заздрість? Я дуже радий за них! І мене дуже тішить те, що «Буковина» добилася такого результату. Прикро лише, що не зіграємо з «Динамо» вдома на рідному стадіоні. При підтримці трибун «динамівцям» було б точно важче протистояти «Буковині». Прикро, що наша команда подолала такий довгий шлях, вперше у своїй історії пробилась до півфіналу, але не зможе зіграти цей матч на своєму стадіоні. Впевнений, що ажіотаж був би великим у день матчу, всі квитки розкупили б ще у день старту продажу. У Чернівцях було б справжнє футбольне свято.
- Що потрібно зробити «Буковині», щоб пройти «Динамо» на шляху до фіналу Кубка України?
- Тут без фарту не обійтися. Звісно, «Динамо» - це гранд українського футболу, багаторазовий чемпіон та володар Кубка. Зараз «динамівці» мають чудову нагоду виграти золоті медалі УПЛ. Що тут казати… Це дуже сильна команда, і ми це всі розуміємо. Варто також зважати на фактор поля. У Львові на стадіоні «Україна» поле в’язке, там ніжки «підсідають» одразу. Як говорять: «М’яч круглий, а поле рівне». Може статися що завгодно. Це ж Кубок України, турнір непередбачуваний. Такі поєдинки можуть бути раз в житті, тому гравці розуміють, як правильно налаштуватися на цей матч. Не варто забувати, що «Динамо» через декілька днів після кубкового двобою гратиме важливий матч у чемпіонаті проти «Шахтаря». Впевнений, що вони будуть тримати в голові цей прийдешній поєдинок. Команда у нас хороша, тому очікуємо на цікавий матч. Бажаю успіху «Буковині»! Сподіваюся, що до Чернівців зі Львова наша команда повернеться з перемогою!
